Борис Лятошинський (1895–1968 рр.) — одна з найвизначніших постатей української музичної культури ХХ століття. Навчався у Київській консерваторії під керівництвом Рейнгольда Глієра, ставши згодом патріархом української національної композиторської школи. Творчий шлях Лятошинського був боротьбою: він був змушений творити в часи культурного терору СРСР, постійно потерпаючи від критики та протистоячи соцреалізму. Композитор, який намагався закладати підвалини власне української культури, став головною жертвою «полювання на формалістів». Його звинувачували в «небажанні наблизитися до яскравого радянського життя». У силу свого могутнього таланту, він отримав тавро «найхарактернішого представника буржуазно-індивідуалістичного урбанізму». Його Третя симфонія (1951 р.), яка мала трагічний фінал і була оголошена «формалістичним мотлохом», стала символом цього протистояння. Композитор, який написав перші в українській класиці п’ять монументальних симфоній, зумів задати тренд на модернізм та виховав цілу плеяду учнів, включно з групою «Київського авангарду».
У національному симфонічному проєкті «Ода стійкості — симфонії свободи у часи випробувань» твір Бориса Лятошинського займає особливе місце, символізуючи відновлену класику українських композиторів.
Зокрема, перший сезон відкрила Прелюдія фа-дієз мінор зі знаменитої «Шевченківської сюїти» Лятошинського. Цей твір був створений у 1942 році для фортепіано, а у 2022 році його оркестрував сучасний композитор Євгеній Жаку для великого симфонічного оркестру. Прямо над нотним текстом Борис Лятошинський процитував слова Кобзаря: “І на оновленій землі врага не буде, супостата…” У рамках проєкту «Ода стійкості» ця симфонічна версія була професійно записана. Твір присвячений усім полеглим Героям-військовослужбовцям Сил Оборони та цивільним, які передчасно загинули під час навали загарбників. Його музика залишається актуальною й сьогодні.
